$ 44.97 € 49.3 zł 11.06
+1° Київ +2° Варшава +16° Вашингтон
Чи став ближчим мир в Україні: що насправді показав саміт Трампа, Путіна і Сі

Чи став ближчим мир в Україні: що насправді показав саміт Трампа, Путіна і Сі

20 Листопада 2026 17:10
0:00 / 0:00

Зустріч Дональда Трампа, Володимира Путіна і Сі Цзіньпіна на саміті АТЕС у Шеньчжені (КНР) стала важливою міжнародною подією, яка, безумовно, матиме наслідки для глобальної політики. Сам факт прямого діалогу між лідерами трьох найпотужніших держав світу, особливо в умовах зростання міжнародної напруженості, є позитивним сигналом. Коли країни, які мають величезні військові арсенали, економічні ресурси та глобальні амбіції, не лише демонструють силу, а й намагаються домовлятися, це саме по собі знижує ризики неконтрольованої ескалації. У тому числі ескалації, яка за найгіршого сценарію може перерости у ядерне протистояння.

Однак якщо говорити про головне питання для України — чи став після цього саміту ближчим мир — то відповідь, на жаль, радше негативна. Зустріч не продемонструвала принципового зближення позицій щодо російсько-української війни, не створила нового механізму її завершення і не дала підстав очікувати швидкого припинення бойових дій. Глобальна дипломатія справді отримала позитивний імпульс, але українська війна залишається у своїй попередній логіці.

Саміт не варто ані переоцінювати, ані при цьому вважати абсолютно безрезультатним. Він не став «новою Ялтою», не поділив світ на сфери впливу і не створив принципово нового міжнародного порядку. Водночас зустріч трьох лідерів може посилити вже наявні геополітичні тенденції, змінити дипломатичні позиції окремих держав і створити нові можливості для переговорів. Детальніше — в матеріалі політичного оглядача UA.News Микита Трачука. 

Не «нова Ялта», але підтвердження зміни світового порядку

 

Порівняння нинішнього саміту з Ялтинською конференцією 1945 року виглядає ефектно, але має дуже мало спільного з реальними обставинами. У Ялті Сталін, Рузвельт і Черчилль представляли держави, які, попри всі суперечності, мали спільну стратегічну мету — завершити Другу світову війну, перемогти спільного ворога і визначити правила післявоєнного устрою. Вони не просто обговорювали майбутнє, але мали достатньо військових і політичних можливостей, щоб реалізувати свої домовленості.

Сьогодні ситуація принципово інша. США, Китай і Росія не мають спільного глобального ворога, а їхні стратегічні інтереси прямо протилежні. Вашингтон і Пекін конкурують за технологічне, економічне та геополітичне лідерство. Москва прагне зруйнувати сформовану після холодної війни систему міжнародних відносин, повернути собі статус великої держави та домогтися поступок від Заходу, передусім у контексті війни проти України. Китай зацікавлений у послабленні американського домінування, але не в глобальній нестабільності, яка може зруйнувати його економічні перспективи.

Тому нинішня зустріч — це не переговори союзників, які домовляються про нову архітектуру світу, а контакт держав, які намагаються управляти власними суперечностями, не допустити їхнього переходу в неконтрольовану фазу і водночас отримати максимальну вигоду для себе. 

Проте символічне значення саміту не варто недооцінювати. Три лідери за одним столом демонструють, що світ уже не функціонує в умовах беззаперечного американського домінування, яке сформувалося після розпаду СРСР. США поки що залишаються найпотужнішою державою планети, але їхня здатність одноосібно визначати правила глобальної політики поступово сходить на нуль. Китай став економічним і технологічним конкурентом такого масштабу, з яким Вашингтон змушений рахуватися. Росія, попри війну, санкції та економічні проблеми, зберігає ядерний арсенал, право вето в Раді Безпеки ООН, значні ресурсні можливості та вплив у своєму домені. 

Таким чином, саміт не створив нового світового порядку — але підтвердив, що старий безповоротно змінюється. І в цій трансформації Росія, на жаль, отримує можливість повернутися до формату великої міжнародної дипломатії, де з нею говорять не лише про війну, санкції та відповідальність, а й про глобальні питання. Для Кремля це вже політичний результат.

Трамп, Путін і Сі вперше зустрілися втрьох на саміті АТЕС. Що відомо про  переговори й чого не сказали про Україну — Forbes.ua

 

США і Китай: домовлятися, не припиняючи суперництва

 

Найважливішою геополітичною «лінією розлому» сучасного світу залишається протистояння США і Китаю. Це не просто торговельна війна, суперечки про тарифи чи технології. Йдеться про конкуренцію двох центрів сили, двох різних моделей розвитку, які претендують на визначення правил світової економіки та міжнародної політики.

Вашингтон намагається стримувати зростання китайського впливу, обмежувати доступ Пекіна до технологій, зберігати військову перевагу та формувати систему партнерств у Азії. Китай прагне зменшити залежність від американських технологій і фінансової системи, розвиваючи власні виробничі, технологічні та військові можливості. Для китайського керівництва економічне зростання і технологічна автономія є не просто питаннями добробуту, а основою національної безпеки.

Для України це має непряме, але важливе значення. Відносини США і Китаю впливають на можливості Вашингтона підтримувати Київ (втім, наразі підтримки з боку Америки і так de facto немає), на глобальну економіку, санкційну політику та позицію Пекіна щодо Росії. Контрольована деескалаація між двома державами може позитивно впливати на міжнародну стабільність. Водночас загострення їхнього суперництва створює ризик, що Україна стане одним із елементів ширшого геополітичного торгу, в якому інтереси Києва не обов'язково збігатимуться з інтересами великих держав.

Китай, зі свого боку, не зацікавлений у безмежному посиленні Росії, як би Путін не казав зворотнє. Москва для Пекіна — важливий партнер, але перш за все як джерело ресурсів, енергії та стратегічної сировинної підтримки у протистоянні із Заходом. Але КНР не може і не мусить сприймати Росію як дійсно повноправного партнера просто тому, що остання таким не є. 

Росія потрібна Китаю, але не настільки, щоб Пекін був готовий жертвувати власними глобальними інтересами заради путінських бажань. Саме тому китайські заклики до недопущення ядерної ескалації мають принципове значення: це чи не найважливіше, що написано в підсумковій декларації після саміту. Проте сприймати позицію КНР як абсолютну гарантію стримування Росії також не варто: у критичній ситуації зовнішній вплив може виявитися недостатнім.

Путін, Трамп і Сі: навіщо їм саміт у Китаї та чого побоюється Україна - BBC  News Україна

 

Путін отримує нові дипломатичні можливості

 

Як би там не здавалося, але для Путіна нинішня міжнародна конфігурація є абсолютно, тотально комфортною. Росія продовжує війну проти України, але не перебуває в дипломатичній ізоляції: цей пропагандистський наратив залишився десь у 2022-му. Китай забезпечує важливу економічну опору режиму в Кремлі. США епохи Трампа залишаються партнером для переговорів і бізнесу — чинний американський лідер явно має якусь ірраціональну любов до Росії та Путіна — а конкуренція між центрами сили створює для Кремля додаткові можливості маневру.

Трамп зацікавлений у відновленні відносин із Росією. Для американського президента це можливість зменшити ризики глобального протистояння та, в перспективі, не допустити ще більшого зближення Москви і Пекіна. Росія у цій логіці — не лише противник у контексті України, а й потенційний фактор балансування в ширшому суперництві з Китаєм.

Путін обов'язково використає цю зацікавленість, щоб отримати максимальні політичні, економічні та дипломатичні дивіденди, не відмовляючись від своїх ключових цілей у війні проти України. Кремль може розраховувати, що прагнення Вашингтона завершити конфлікт створить додатковий тиск на Київ і європейські столиці, змушуючи їх погоджуватися на компроміси.

Проте можливості Трампа також обмежені. США — складна політична система, де президент не може одноосібно визначати всі зовнішньополітичні рішення (хоча він дуже старається). Конгрес, внутрішньопартійні суперечності, позиція союзників, військових і суспільства впливають на його переговорні можливості. Вашингтон може прагнути завершення війни, але це не означає готовності погодитися на будь-які умови Кремля.

Для Путіна існують два основні сценарії. Перший — скористатися нинішньою міжнародною кон'юнктурою, щоб домовитися про припинення війни на максимально вигідних умовах, зафіксувати військові результати та отримати певні поступки. Другий — продовжувати війну, розраховуючи на ослаблення Заходу, внутрішні проблеми Європи, політичні зміни у США та поступове посилення власних позицій. Що обрав Путін — питання риторичне. Це помітно навіть по сьогоднішньому масованому нічному обстрілу України. 

Саміт АТЕС аж ніяк не означає, що Кремль обрав шлях до миру. Скоріше, кожна зі сторін зафіксувала свої позиції та має намір і надалі рухатися в рамках проторених доріг. 

Трамп, Сі та Путін зустрілися на саміті АТЕС - головні заяви лідерів США,  Китаю та Росії


Домовленість трьох лідерів не означає домовленості щодо України
 

Головна проблема полягає в тому, що зустріч глобальних лідерів не усуває фундаментальних суперечностей російсько-української війни, а радше закріплює їх. Території, гарантії безпеки, майбутнє української держави, санкції, відповідальність та стратегічна орієнтація України — всі ці питання залишаються невирішеними.

Трамп може вести переговори з Путіним, Сі може закликати до стабільності і дипломатії, а Росія може демонструвати уявну готовність до миру. Але жоден із цих факторів автоматично не створює компромісу між Москвою та Києвом. Для завершення війни необхідно, щоб сторони або змінили свої стратегічні цілі, або знайшли формулу, за якої припинення бойових дій буде вигіднішим за їх продовження. Поки цього не відбулося і ніщо не свідчить про те, що незабаром це відбудеться.

Міжнародна дипломатія може створювати умови для миру, але не здатна замінити політичну волю сторін до його досягнення. А цієї волі станом на кінець 2026 року немає. 

Саміт Трампа, Путіна і Сі загалом має досить позитивне значення для глобальної політики. У світі, який дедалі більше фрагментується, прямий діалог між найбільшими центрами сили знижує ризик неконтрольованої ескалації, створює можливості для управління кризами та потенційно зменшує загрозу прямого військового — у тому числі ядерного — зіткнення.

Але для України ця зустріч не стала переломним моментом. Мир не наблизився, оскільки фундаментальні причини війни залишаються, а позиції сторін не демонструють принципового зближення. 

Трамп, Сі та Путін зустрічаються у Китаї. Які п'ять очікувань від саміту? —  Forbes.ua


Ключовий висновок саміту: світ поступово переходить до складнішої системи міжнародних відносин, у якій жодна держава не може одноосібно контролювати всі процеси. Це створює для України як нові можливості, так і нові ризики. У такому світі дипломатія стає ще важливішою, але водночас жодні переговори не гарантують справедливого або швидкого результату. 

Зустріч трьох лідерів може наблизити світ до більш контрольованого співіснування великих держав — але вона, на превеликий жаль, не наблизила мир в Україні. Для завершення війни потрібні конкретні рішення, конкретні домовленості та реальні зміни позицій сторін. І поки цього немає, очікувати швидкого завершення війни лише на підставі саміту Трампа, Сі та Путіна аж ніяк не варто.

Читай нас у
Завантажуй наш додаток