Експертка EIA закликала не перетворювати договір про пластик на рамкову угоду
Юридична та політична експертка Environmental Investigation Agency (EIA) Емі Янгман закликала країни, які підтримують амбітний договір проти забруднення пластиком, відкинути підхід, схожий на Паризьку кліматичну угоду. На її думку, проєкт, який обговорюватимуть у вересні в Бангкоку, може залишити ключові рішення на майбутнє замість запровадження спільних обов’язкових правил.
Про це Янгман пише у коментарі для Climate Home News. Авторка вважає, що підготовлений головою переговорів документ Aid to Negotiations дедалі більше нагадує рамкову конвенцію: він передбачає загальні зобов’язання, національно визначені дії та звітність, а найскладніші питання пропонує вирішити пізніше.
Переговори про глобальний договір
У березні 2022 року уряди консенсусом ухвалили резолюцію Асамблеї ООН з навколишнього середовища 5/14, яка започаткувала переговори щодо юридично обов’язкового міжнародного інструменту для припинення забруднення пластиком. За словами Янгман, під час переговорів у Парижі 2023 року, а згодом в Оттаві, Пусані та Женеві у 2024–2025 роках невелика група держав протидіяла обов’язковим правилам.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Авторка також зазначає, що голова переговорів виключив спостерігачів із приміщень, де визначається доля договору. За її оцінкою, новий документ має лягти в основу неформальної зустрічі в Бангкоку та фактично відтворює текст, відхилений у Женеві.
Суперечка щодо обов’язкових норм
На переконання Янгман, глобальна проблема потребує глобальних правил, оскільки виробництво пластику залежить від міжнародних ринків нафти, газу й хімічної продукції, а товари та відходи переміщуються між країнами. Вона назвала критичними питання обсягів виробництва пластику, використання токсичних хімічних речовин, заборони одноразових виробів і процедури ухвалення майбутніх рішень.
Янгман вказує, що з нового тексту прибрали пряму згадку про «виробництво та споживання», а положення про звітність запозичує формулювання з Паризької угоди. На її думку, модель, за якої необмежене зростання виробництва намагаються компенсувати поводженням із відходами, не здатна розв’язати проблему. Авторка закликала держави не погоджуватися на документ, який буде простіше ухвалити, але який не міститиме достатніх механізмів для боротьби із забрудненням пластиком.
