У Канаді в експерименті на мишах виявили перекриття мозкових уявлень — ScienceDaily
Дослідники з Центру досліджень Дугласа при Університеті Макгілла та Університету Торонто в Канаді з’ясували в експериментах на мишах, що страх може розмивати межу між нейронними уявленнями про безпечні й небезпечні ситуації. Як повідомляє ScienceDaily, результати роботи опублікували в журналі Nature Neuroscience.
Мишей навчили пов’язувати одне середовище з небезпекою, а інше — з безпекою. Замість формування дедалі чіткіше відокремлених нейронних уявлень про ці місця активність їхнього мозку почала демонструвати схожі, частково перекривні патерни.
Віртуальна зміна середовища
Для досліду науковці поєднали доповнену реальність із візуалізацією мозкової активності в реальному часі. Вони створили спеціальну арену, де тварини могли віртуально переходити між середовищами, пов’язаними з безпекою або загрозою: для цього змінювали зорові та звукові сигнали, не переміщуючи мишей фізично.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Мініатюрні мікроскопи одночасно відстежували сотні нейронів у гіпокампі — ділянці мозку, важливій для навчання й пам’яті. Це дозволило спостерігати, як змінювалася активність мозку під час переходу між досвідами, пов’язаними із загрозою та безпекою.
Швидкість замість точності
На думку авторів, перекриття таких уявлень могло б допомагати мозку швидше відтворювати інформацію про попередню небезпеку та оперативніше запускати захисну реакцію. Водночас цей механізм має свою ціну: мозок може реагувати на потенційну загрозу навіть у нешкідливій ситуації, віддаючи перевагу швидкості над точністю.
Дослідники пов’язують цей процес із вентральною частиною гіпокампа, яка бере участь в опрацюванні емоційно значущого досвіду, зокрема страху й тривоги. Вони припускають, що надмірна чутливість нормального механізму виживання може частково пояснювати сильні реакції страху за тривожних розладів і посттравматичного стресового розладу. Водночас автори наголошують: досліди проводили на мишах, тому необхідні подальші дослідження, щоб з’ясувати роль такого механізму у людей.
