У ПАР згадали про церковних діячів, які пізно підтримали примирення
Авторський матеріал Daily Maverick розповідає про два епізоди в історії примирення у Південній Африці, пов’язані з представниками консервативних африкаанс-реформатських церков. Вони сталися з інтервалом понад 20 років і стосувалися зміни поглядів на апартеїд та визнання запізнення на шляху до примирення.
Підтримка визнання провини
У листопаді 1990 року професор Віллі Йонкер на церковній конференції в Рустенбурзі визнав власну провину та провину Нідерландської реформатської церкви за апартеїд. Він також зробив це від імені африканерського народу, що викликало заперечення в консервативних церковних колах.
Наступного року на засіданні синоду тодішнього Західного Трансваалю колишній модератор Дані Росслее, якого вважали теологічно й політично консервативним, підтримав визнання Йонкера. Автор, який був присутній на засіданні, згадує, що Росслее сказав: Йонкер у своєму визнанні не зайшов достатньо далеко.
За словами автора, пізніше Росслее пояснював зміну своїх переконань читанням книги пророка Амоса та її наголосом на справедливості. Ця зміна, за його словами, призвела до розриву частини давніх дружніх зв’язків, однак Росслее не висловлював жалю через свою позицію.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Визнання повільного шляху
У жовтні 2014 року преподобний Е. Г. Фурі виступив під час реконструкції слухань Комісії правди і примирення щодо релігійних громад у Теологічному факультеті Стелленбоського університету. Він брав участь в особистій якості, без офіційного мандата від Недердойтс Герформде Керк ван Африка.
Фурі говорив про складний відхід своєї церкви від теологічного виправдання апартеїду. За спогадами автора, він сказав, що в питанні примирення церква перебуває у «повільному класі», а також назвав її «пізнім прибульцем» і попросив інших не відмовлятися від неї. Після виступу архієпископ Десмонд Туту підійшов до Фурі та обійняв його.
Автор наголошує, що Росслее й Фурі не були ранніми противниками апартеїду. Водночас він розглядає їхні виступи як приклади того, що визнання помилок і зміна поглядів можуть бути частиною примирення.
